18.08.2021

Ціни на сировину можуть впасти в будь-який момент, і ми залишимося без єдиного джерела доходів

Протиставити цьому ми не зможемо нічого. Україна «підсіла» на вкрай неефективну модель. Експортуючи (продаючи) сировину, ми імпортуємо (купуємо) продукти її переробки, але вже з більш високою націнкою. Умовно, вивозимо пшеницю, а купуємо макарони. Вивозимо метали – купуємо верстати.

Продовжувати робити так само, вдаючи, що все добре, більше не можна. Зернові виростають щороку, але продавати просто зерно абсолютно неефективно. Ліси України відроджуються, але замість пиломатеріалів ми повинні експортувати меблі. А ось ресурси на кшталт руди є взагалі невідновлюваними. Їх можна видобути та продати тільки один раз. Тому експорт руди можна виправдати лише в одному випадку: якщо ці гроші ми направляємо в наступний етап розвитку.

Україна має продавати не сировину, а готові товари народного споживання. Вони приносять в рази більше грошей, створюючи в рази більше робочих місць. Тільки так ми можемо бути впевнені, що не проїдаємо наш спадок, а ефективно ним розпоряджаємося.

Це єдиний розумний шлях. Світовий досвід не знає жодної успішної держави-експортера сировини. Такі держави завжди знаходяться на третіх ролях у світовому масштабі та переживають глибокі шоки. Громадяни цих держав не отримують від такої моделі економіки практично нічого. Всі доходи перерозподіляються в інтересах вузької групи осіб, які забирають собі всю ресурсну ренту. Ці люди не зацікавлені у змінах, зате мають ресурси, щоб блокувати потрібні реформи.

Виходить, що єдина можливість для України – це нова державна політика в інтересах Суспільства. Тільки держава здатна взяти новий курс і перерозподілити ресурси на нього. Така держава має спиратися на інтереси Суспільства та тієї частини бізнесу, що не зав’язана на отриманні ресурсної ренти.

Обмеження експорту природних ресурсів – один з ключових пунктів нової державної політики в Україні, яку пропонує “НЕП Ігоря Уманського”. Ми впевнені, що це необхідно. Ми знаємо, що це спрацює. Ми знаємо, як це реалізувати, і зробимо це. Нам потрібно наново побудувати промисловість України, спираючись на наявні у нас ресурси. Ми повинні розвивати переробку ресурсів за найсучаснішими технологіями.

Замість чемпіонів з експорту зерна ми маємо стати експортерами борошна і макаронних виробів. Наростити виробництво високотехнологічної аграрної продукції, щоб забезпечувати нею половину світу. Замість продажу руди та металу – розвивати виробництво металовиробів і готових конструкцій. Такою ж логікою ми маємо послуговуватись в усіх галузях економіки. Наша кінцева мета – забезпечити прогрес, зайнятість і високий рівень життя для мільйонів українців.

Важливо, що ми повинні діяти виключно економічними методами. Продавати ресурси має стати менш вигідно, ніж вироби з них. Переробку потрібно всіляко стимулювати, створюючи умови для приходу тисяч великих і дрібних інвесторів. Не одне “Велике будівництво”, а тисячі нових проєктів. Не боротьба з десятьма старими олігархами, а створення умов для появи тисяч нових бізнесменів.

Тільки так ми можемо правильно використовувати потужний потенціал України. Тільки так ми можемо знову увійти в число топ-30 країн світу з розвитку економіки. Тільки так ми можемо повернути додому мільйони людей, які побачать, що жити та працювати вдома – краще, ніж залишатися вічними гостями в чужих країнах.

Цей запис має 2 коментар(-ів)

  1. Сировина різна буває.
    Тому тут не можна так однозначно стверджувати.
    Можемо розказати про металобрухт та протистояння з металургами дуже детально. Це історія для підручника.
    Зараз йдуть баталії щодо доцільності заборони експорту.
    Але є багато але…

  2. Ризик зайти в борги надзвичайно великий. Але ведуть нас туди люди, нашi “керiвники”, а вiдповiдатиме за все держава, у виглядi кожного з нас…

Залишити відповідь